На виконання листа апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2013 року № 1-736 Піщанським районним судом Вінницької області проведено аналіз практики застосування ст. 625 ЦК України суддями Піщанського районного суду Вінницької області під час розгляду справ, пов’язаних із відповідальністю за порушення грошових зобов’язань.
Метою зазначеного дослідження є виявлення проблемних та спірних питань, що виникають в зв’язку із застосуванням ст. 625 ЦК України під час розгляду справ, пов’язаних із відповідальністю за порушення грошових зобов’язань, з’ясування причин, що сприяли виникненню спорів даної категорії, вироблення пропозицій для забезпечення єдиного та правильного застосування законодавства.
Об'єктом вивчення були цивільні справи, пов’язані із відповідальністю за порушення грошових зобов’язань та судові рішення, ухвалені за результатами розгляду вказаних справ.
Відповідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Відтак, при розгляді цивільних справ судді Піщанського районного суду Вінницької області виходили зі змісту статей 524, 533 - 535, 625 ЦК України, з яких вбачається, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Грошові зобов'язання можуть бути частиною інших оплатних зобов'язань (наприклад, обов'язок покупця сплатити гроші за придбаний товар, обов'язок наймача оплатити користування майном тощо), а можуть мати самостійний характер. Зокрема до грошових зобов’язань відносили правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов’язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, зокрема правовідносини, які випливають із договорів позики кредиту, банківського вкладу.
До грошових зобов’язань відносили також правовідносини, що склалися між сторонами на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту. При цьому судді керувалися положеннями ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування", відповідно до якої страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі, а також нормами ст. 25 Закону України "Про страхування", які передбачають, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника і страхового акта, з яких випливає, що правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмет договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням, до якого належить укладений сторонами договір про надання послуг (страхування), оскільки ним установлена ціна договору - страхова сума.
В 2012 році в провадженні Піщанського районного суду Вінницької області перебувало 518 цивільних справ. З вказаної кількості 50 становили справи, пов’язані із відповідальністю за порушення грошових зобов’язань. Закінчено провадженняу 46 справах, з них з ухваленням рішення розглянуто 30 справ, в тому числі із задоволенням позову 28. Залишок нерозглянутих справ становив 7 справ.
Аналіз судової практики зазначеної категорії справ свідчить про те, що найпоширенішими в 2012 році були спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу, яких до суду в 2012 році надійшло 44, за якими до стягнення було пред’явлено 2 955 158 гривень. З них розглянуто 41 справу, з ухваленням рішення – 29 справ, з яких заочне рішення винесено у 8 справах. Позовні вимоги задоволено в 27 справах, 10 позовних заяв залишено без розгляду, по одній справі провадження було закрито. Таким чином було присуджено до стягнення 1 484 665 гривень.
Також в 2012 році в провадженні Піщанського районного суду перебувало 3 спори, які випливають із договорів страхування, за яким до стягнення було пред’явлено 195 890 гривень. З них розглянуто дві справи. По одній справі винесено рішення, яким позовні вимоги задоволено та до стягнення присуджено 3 507 гривень. Одну позовну заяву залишено без розгляду.
Найбільш питому вагу у структурі цивільних справ, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу, а саме 34 становили справи за позовами про стягнення заборгованості за кредитним договором. На розгляді суддів Піщанського районного суду також перебувало 10 справ за позовами про звернення стягнення на предмет іпотеки в зв’язку з порушенням умов кредитного договору, належне виконання якого забезпечувалося укладенням договору іпотеки, два спори про примусове повернення депозитного (банківського) вкладу, розірвання депозитного договору та стягнення нарахованих відсотків за вкладом та дві справи за позовними заявами про стягнення боргу за договором позики.
Основним причинами звернення до суду ставало невиконання або неналежне виконання грошових зобов’язань відповідно до умов договору, укладеного між сторонами.Зокрема, це буливимоги кредитора про стягнення боргу за кредитним договором, а також процентів за користування кредитом та відповідних штрафних санкцій заневиконання (несвоєчасне) виконання кредитного договору. Відповідальність за порушення грошового зобов’язання передбачена ст.. 625 ЦК України, в якій вказано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання, тобто в будь-якому випадку боржник зобов'язаний буде відшкодувати кредиторові завдані збитки, сплатити неустойку та нести інші наслідки. Частина 2 статті 625 ЦК України визначає спеціальні правові наслідки прострочення виконання грошових зобов'язань. Таких наслідків є декілька. По-перше, боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції. По-друге, передбачається можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних. Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.
Ухвалюючи рішення судді в кожному випадку з’ясовували обставини щодо невиконання чи неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, так як у таких спорах самі позовні заяви не містили таких даних, а лише констатували факт наявності розміру всієї суми непогашеного кредиту, враховували інші істотніобставини в розумінні ст. 551 ЦК України, якими можна вважати ступінь виконання зобов'язання боржником, наприклад, дострокове погашення кредиту та відсотків, доведений матеріалами справи тяжкий майновий стан боржника, інші інтереси сторін (а не лише боржника), які заслуговують на увагу.
Варто зазначити, що лише в 5,5 % випадків, в позовних заявах позивачі (кредитори) в обґрунтування своїх вимог посилалися на ст.. 625 ЦК України, при цьому маючи на увазі тільки ч. 1 ст. 625 ЦК України. При цьому в жодному випадку позовні вимоги не містили посилання на ч. 2 ст. 625 ЦК України. Це насамперед пов’язано з тим, що плата за користування кредитом, механізм та порядок проведення розрахунків, забезпечення кредиту, та відповідальність сторін за порушення або неналежне виконання грошового зобов’язання, розмір пені та суми штрафів, встановлювалися в самих договорах, укладених між позивачами та відповідачами. Але разом з тим, кредитори зверталися до суду з позовами про стягнення з боржників відсотків, встановлених умовами договору за користування чужими коштами відповідно до ст. 536 ЦК України, а також процентів за прострочення виконання грошового зобов’язання, які суддями Піщанського районного суду задовольнялися. В той же час позовні зави не містили вимоги про одночасне стягнення 3 % річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК за прострочення виконання грошового зобов’язання та неустойки, які за своєю юридичною природою є тотожними поняттями.
Тому при стягненні сум за кредитним договором судді керувались положеннями ч. 1 ст. 1050 ЦК України та виходили з того, що стягнення сум (процентів) за ст. 1048 ЦК України є платою (винагородою) за користування грошовими коштами, а стягнення сум згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є заходом цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а тому в рішеннях передбачалося одночасне стягнення відсотків за користування кредитом, а також стягувалася неустойка (пеня) у випадку прострочення виконання грошового зобов’язання.
У справах, що розглядалися судом, предметом неустойки переважно були лише грошові кошти, розмір яких встановлювався договором. При цьому враховувалисяположення ч. 3 ст. 551 ЦК України щодо зменшення розміру неустойки, якщо він значно перевищував розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
В зв’язку тим, що зменшення розміру неустойки є правом, а не обов’язком суду, судді Піщанського районного суду не завжди застосовували зазначене вище положення закону та стягували неустойку в сумі, що перевищувала розмір заборгованості, оскільки в зв’язку з неявкою в судове засідання відповідачів (боржників), відсутністю клопотань боржників про зменшення розміру неустойки, визнанням відповідачами позовних вимог в повному обсязі, суд позбавлявся можливості з’ясувати обставини, які б мали враховуватися при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки.
Крім того, положення ч. 3 ст. 551 ЦК України щодо зменшення розміру неустойки застосовувалося лише до процентів, які нараховувалися як пеня, оскільки вони є засобами цивільно-правової відповідальності, а проценти, які підлягали сплаті згідно з положеннями ст. ст. 1054, 1056-1 ЦК України у такому порядку зменшенню не підлягали через не співмірність з розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягали сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.
Рішеннями Піщанського районного суду по восьмисправах було задоволено вимоги позивачів (кредиторів) про одночасне стягнення і штрафу і пені. При цьому, судді виходили з того, що штраф і пеня є не різними видами юридичної відповідальності, а лише формами одного виду юридичної відповідальності, заборона одночасного застосування яких законодавством не встановлена. Зокрема в переважній більшості договорів, укладених між позивачами та відповідачами було прописано, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов’язань, передбачених договором, позичальник зобов’язується сплатити пеню в розмірі від суми простроченого платежу, а при порушенні позичальником строків платежів, позичальник зобов’язаний сплатити штраф у певному розмірі (фіксована частина). Проте спірні питання у суддів виникали при розмежуванні штрафів, які повинні були сплачуватися у відсотках від суми заборгованості (так звана процентна складова) і пені, одночасне стягнення яких передбачалося в позовних вимогах. Але суддями враховувалося те, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а тому одночасне стягнення штрафу і пені за невиконання боржником грошового зобов’язання, яке передбачене кредитором і боржником вільно і без примусу, є правомірним.
В 2012 році на розгляді Піщанського районного суду Вінницької області перебувало 10 справ про звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до яких в забезпечення виконання грошових зобов’язань за кредитним договором, який надавався в іноземній валюті, позивач та відповідач укладали договір іпотеки. Ціна позову в даних справах визначалася в іноземній валюті, а саме в доларах США, оскільки кредит, який забезпечувався іпотекою надавався в іноземній валюті. Положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті. У зв’язку з порушенням відповідачем зобов’язань за кредитним договором, що призвело до виникнення заборгованості, яка складається із заборгованості за кредитом, заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості по комісії за користування кредитом, пені за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором (які теж розраховувалися в іноземній валюті) позовні заяви по даних справах містили вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки, обумовлена сторонами ціна якого, в переважній більшості випадків була меншою ніж сума заборгованості. Це пояснювалося тим, що банк здійснював перерахунок грошового зобов’язання в національну валюту України по відношенню до іноземної валюти за курсом Національного банку України, що існував на день звернення до суду, а не на день укладення кредитного договору та договору іпотеки. По даній категорії спорів суддями Піщанського районного суду було ухвалено 6 рішень про задоволення позовних вимог.
Висновки.
Результати проведеного аналізу свідчать, що судді Піщанського районного суду Вінницької області в основному дотримуються вимог норм матеріального та процесуального права при розгляді справ пов’язаних із відповідальністю за порушення грошових зобов’язань.
При вирішенні спорів судді Піщанського районного суду застосовували, крім норм Цивільного кодексу України, які регулюють спірні правовідносини у справах даної категорії, зокрема, положення Законів України «Про заставу», «Про іпотеку», «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», «Про банки і банківську діяльність», «Про кредитні спілки», «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про Національний банк України», «Про страхування», нормативними актами КМУ, роз’ясненнями ВСУ та ін.
Вивчення проблем, пов'язаних з розглядом справ, пов’язаних із відповідальністю за порушення грошових зобов’язань, а також судової практики по даній категорії справ дозволяє зробити висновок, що на даний час відсутнє чітке правове регулювання значної кількості питань в цих спорах.
Зміст проаналізованих судових рішень та матеріалів справ дозволяє зробити висновок про те, що в суддів Піщанського районного суду виникали певні складнощі при вирішенні питань, пов’язаних із відповідальністю за порушення грошових зобов’язань. Зокрема, позивачі (кредитори) належним чином не розписували структуру заборгованості, правові наслідки порушення грошового зобов’язання в договорах різних банків визначалися різними термінами, як то підвищенні відсотки, непогашений кредит, тіло кредиту, сума дострокового стягнення кредиту, штраф за несвоєчасне погашення мінімального платежу, пояснення яких не завжди містилося і в самих договорах, укладених між позивачем та відповідачем, в зв’язку з чим суддям важко було встановити за що саме: прострочення виконання грошового зобов’язання чи за його невиконання стягується той чи інший платіж. Крім того, не у всіх позовних заявах та кредитних договорах, визначалось, які саме витрати кредитора входять до збитків, які завдані невиконанням або неналежним виконанням грошових зобов’язань боржником та підлягають стягненню відповідно до ст. 611 ЦК України, не завжди надавався їх розрахунок та докази, які б підтверджували залучення позивачем додаткових коштів для понесення витрат в забезпечення простроченої заборгованості. Траплялися також випадки, коли кредитор звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, а відповідач в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та надав суду платіжні документи, які підтверджували виконання ним грошових зобов’язань. В таких випадках суд визнавав обов’язковою явку в судове засідання позивача, який разом із позовом подав заяву про розгляд справи у його відсутність та не заперечував проти заочного розгляду справи, для дачі особистих пояснень. Проте повідомлені належним чином позивачі в судові засідання неодноразово не з’являлися, що слугувало підставою для залишення їхніх позовних вимог без розгляду.
Проблемні питання при вирішенні справ також виникали у випадках, коли належним чином повідомленні відповідачі не з’являлися в судові засіданні, що позбавляло суд можливості з’ясувати всі обставини справи, а тому при прийнятті рішення по справі судді вимушені були користуватися тільки наявним у справі матеріалами та виносити заочне рішення, яким стягувати всю суму заборгованості за порушення грошового зобов’язання.
Спірні питання виникали також з приводу можливості поширення на договірні відносини страхування положень ст. 625 ЦК України, щодо порушення грошового зобов’язання, у випадку невиплати страхового відшкодування, так як відповідних роз’яснень чинне законодавство не містить.
З огляду на викладене можна зробити висновок, що аналіз практики застосування ст. 625 ЦК України під час розгляду справ, пов’язаних із відповідальністю за порушення грошових зобов’язань є надзвичайно важливим, оскільки нерідко виникають суперечності при застосуванні норм матеріального права та допускаються помилки при вирішенні цієї категорії спорів, що, у свою чергу, негативно впливає на формування судової практики, а тому з метою недопущення помилок при застосуванні законодавства при вирішенні даної категорії спорів суддям потрібно періодично вивчати судову практику розгляду справ даної категорії, рекомендації Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Верховного Суду України, а проведений аналіз пропонується обговорити на нараді суддів Піщанського районного суду Вінницької області.
Помічник судді Осадчук М.С.
_03_03.png)
