На виконання плану роботи Піщанського районного суду Вінницької області на перше півріччя 2013 року було здійснено вивчення та узагальнення судової практики розгляду кримінальних справ про злочини проти власності суддями Піщанського районного суду Вінницької області у другому півріччі 2012 року.
Метою зазначеного дослідження є виявлення проблемних питань, що виникають при розгляді цієї категорії справ, причин, що сприяли вчиненню злочинів даної категорії, найбільш характерних порушень чи неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, вироблення пропозицій для забезпечення єдиного та правильного застосування законодавства.
Об'єктом вивчення були кримінальні справи про злочини проти власності, та вироки і постанови, винесені за результатами розгляду кримінальних справ даної категорії.
Злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших і найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне з найцінніших соціальних благ – право власності. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за свою волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.
В розділі VI Особливої частини КК передбачено відповідальність за всі посягання на власність незалежно від її форми, що забезпечує всім суб’єктам права власності однаковий кримінально-правовий захист, як того вимагають Конституція України та Цивільний Кодекс.
Родовим об'єктом злочинів, передбачених розділом VI Особливої частини КК, є право власності, зміст якого становлять володіння, користування і розпорядження своїм майном. Проте додатковими обов’язковими об’єктами злочинів, що вчинюються з використанням насильства або погрози його застосування (насильницький грабіж, розбій, вимагання, погроза знищення майна), можуть виступати також здоров'я, життя, психічна або фізична недоторканність людини. При знищенні чи пошкодженні майна додатковим факультативним об’єктом можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека.
Предметом абсолютної більшості злочинів проти власності закон називає майно – речі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру.
В провадженні Піщанського районного суду Вінницької області в другому півріччі 2012 року перебувало 30 кримінальних справ, пов’язаних із посяганням на власність, що становить 47 % від загальної кількості кримінальних справ, які перебували на розгляді суддів Піщанськогого районного суду. З них три справи становили залишок за І півріччя 2012 року (дві кримінальних справи про вчинення злочину, передбаченого ст. 185 КК України, одна кримінальна справа про вчинення злочину, передбаченого ст. 191 КК України).
У звітному періоді на розгляд до Піщанського районного суду Вінницької області надійшло 27 кримінальних справ про злочини проти власності відносно 32 осіб, з яких:
- по обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 КК України – 24 кримінальні справи відносно 29 осіб;
- по обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого ст. 186 КК України – 1 кримінальна справа відносно 1 особи;
- по обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого ст. 191 КК України – 2 кримінальні справи відносно 2 осіб.
Таким чином, в другому півріччі 2012 року в провадженні суду знаходилось:
Ø 26 кримінальних справ про вчинення крадіжки (ст. 185 КК України);
Ø 1 кримінальна справа про вчинення грабежу (ст. 186 КК України);
Ø 1 кримінальна справа про вчинення шахрайства (ст. 190 КК України);
Ø 2 кримінальні справи про привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК України).
Приблизно 81 % злочинів вказаної категорії були скоєнні працездатними особами, які не працювали і не навчалися, 72 % злочинців мали лише середню (повну/неповну) освіту, 78% з них були не одруженими, 72 % осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти власності були раніше не судимими. Основна маса злочинів, які посягають на власність, вчинялися в основному чоловіками у віці від 25 до 40 років.
В результаті вчинення злочинів проти власності потерпілими визнано 22 фізичні особи, шкоду завдано 8 юридичним особам. Злочинними діями підсудних фізичним і юридичним особам спричинено матеріальної і моральної шкоди на суму близько 85 000 гривень.
Протягом звітного періоду суддями Піщанського районного суду було розглянуто 26 кримінальних справ про злочини проти власності. З них з винесенням вироку 24 кримінальні справи (по ст. 185 КК України – 22 вироки, по ст. 186 КК України – 1 вирок, по ст. 190 КК України – 1 вирок). По двох кримінальних справах відносно 2 осіб, які обвинувачувалися у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 185 і ч. 3 ст. 185 КК України, провадження у справі було закрито в зв’язку зі смертю обвинувачених. Всього провадження закінчено відносно 28 осіб, з них 3 неповнолітніх.
В другому півріччі 2012 року вироками Піщанського районного суду за вчинення злочинів проти власності 15 осіб було засуджено до покарання у виді позбавлення волі. З них до 10 засуджених було застосовано статтю 75 КК України та звільнено від відбування покарання з випробуванням і встановлено іспитовий строк тривалістю від одного до трьох років, а також покладено окремі обов’язки відповідно до ст. 76 КК України, а саме:
- повідомляти кримінально – виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- періодично з’являтися для реєстрації в кримінально – виконавчу інспекцію.
Крім того, до 6 осіб застосовано міру покарання у виді штрафу в розмірі від 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 4 особи засуджено до покарання у виді обмеження волі на певний строк із застосуванням ст. 75, ст. 76 КК України. Трьох осіб засуджено до громадських робіт на строк 80 годин.
При розгляді кримінальних справ даної категорії в переважній більшості випадків суддями Піщанського районного суду застосовувалися положення ст. 299 КПК України, оскільки підсудні в повній мірі визнавали вину в інкримінованих їм злочинах, давали суду послідовні покази щодо обставин скоєних злочинів і проти цього не заперечували учасники судового розгляду. В таких випадках суд визнавав недоцільним проводити дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються та обмежував дослідження фактичних обставин справи допитом підсудного та матеріалами, що характеризують його особу.
Розглядаючи справи про злочини, склад яких передбачено ч. 1 ст. 185 КК України, судді Піщанського районного суду виходили з того, що таємним викраденням чужого майна вважається викрадення, яке вчиняється за відсутності особи, у власності чи під охороною якої знаходилося майно, що викрадається, або у присутності такої особи непомітно для неї, а також у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють факту викрадення майна і не можуть дати йому належної оцінки (психічно хворі, малолітні) та вірно кваліфікували дії підсудних.
Зокрема вироком Піщанського районного суду від 15 жовтня 2012 року за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК підсудного Р. засудженого до 2 років позбавлення волі з випробуванням та встановлено іспитовий строк 1 рік, а саме за те, громадянин Р., знаходячись в приміщенні кафе-бару та перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, з метою крадіжки чужого майна з корисливих мотивів таємно викрав мобільний телефон, який належав громадянину Х., чим спричинив останньому матеріальну шкоду.
Частина 2 статті 185 КК України передбачає кримінальну відповідальність за крадіжку, вчинену повторно або за попередньою змовою групою осіб. В таких випадках суд вважав крадіжку, вчиненою повторно, якщо особа, яка притягується до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 185 КК України, раніше вчинила крадіжку, грабіж, розбій, вимагання, шахрайство, привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем або викрадення, привласнення вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем.
Наприклад, Піщанським районним судом за замах на крадіжку вчинену повторно до 2 років 3 місяців позбавлення волі було засуджено громадянина Ч., який, маючи не зняту і непогашену судимість за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК України, в період відбування іспитового строку, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, знаходячись в приміщенні будинку громадянки Л., шляхом вільного доступу намагався викрасти кутошліфувальну машину та акумуляторний електричний дриль які належали громадянину К., але свої дії не довів до кінця, так як був помічений та затриманий власником майна.
Суд кваліфікував протиправні дії осіб як крадіжку, вчинену за попередньою змовою групою осіб в тих випадках, коли злочин спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, а не на стадії замаху і не під час його вчинення, домовилися про спільне його вчинення.
Зокрема, вироком Піщанського районного суду від 20 листопада 2012 року громадянина Ж. О. та громадянина Ж. В. було визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України та на підставі ч. 4 ст. 70 КК України призначено покарання у виді до 2 років 6 місяців позбавлення волі із випробуванням. Громадянин Ж.В., будучи раніше судимим, за попередньою змовою групою осіб з Ж. О., з корисливих мотивів, перебуваючи на території паливного складу, таємно викрали металеві труби, чим спричинили паливному складу матеріальну шкоду.
Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки крадіжки, як проникнення у житло, інше приміщення та сховище, відповідальність за які передбачена ч. 3 ст. 185 КК України, судді Піщанського районного суду враховували, що житло — це приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо), а також його складові частини, де може зберігатися майно (балкон, веранда, комора тощо), за винятком господарських приміщень, не пов’язаних безпосередньо із житлом (гараж, сарай тощо). «Іншим приміщенням» вважали постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей чи матеріальних цінностей (виробниче чи службове приміщення підприємства, установи, організації, гараж, інша будівля господарського призначення, яка відокремлена від житлових будівель тощо). При призначенні покарання за вчинення крадіжки, поєднаної з проникненням в сховищем, судді виходили з того, що сховище – це місце, призначене для постійного чи тимчасового зберігання майна, яке має засоби охорони від доступу сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо). Водночас поняттям «сховище» не охоплювалися ділянки території, що використовуються для вирощування продукції (наприклад, сад, город, ставок, поле тощо).
Проникненням у житло, інше приміщення чи сховище судді вважали вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; обманним шляхом; з використанням підроблених документів тощо), та керувалися тим, що обов’язковою ознакою проникнення повинна бути його незаконність, тобто відсутність у особи права перебувати в цьому місці. Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої кваліфікуючої ознаки судді з’ясовували, з якою метою особа опинилась у житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли саме в неї виник умисел на заволодіння майном.
Наприклад, вироком Піщанського районного суду від 09 жовтня 2012 року підсудний К. був визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та на підставі ст. 71 КК України засуджений до 3 років 6 місяців позбавлення волі, за те, що К., будучи раніше судимим за крадіжку чужого майна, маючи не зняту і не погашену судимість, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, з метою крадіжки чужого майна, з корисливих мотивів, через отвір між стелею і стіною проник у складське приміщення сільськогосподарського підприємства, звідки таємно викрав бувший у використанні радіатор та мідний кабель, чим заподіяв вказаному підприємству матеріальну шкоду. Його дії суд кваліфікував як крадіжку, тобто таємно мне викрадення чужого майна, поєднану з проникненням в інше приміщення.
Вироком Піщанського районного суду від 09 жовтня 2010 року за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, за крадіжку, поєднану з проникнення в сховище до 3 років 6 місяців позбавлення волі з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців, було засуджено підсудного П., а саме за те, що він з метою крадіжки чужого майна, шляхом вільного доступу проник на територію домогосподарства громадянина Ш., де з незачиненого приміщення господарської споруди таємно викрав бувшу у використанні металеву одноколісну тачку, завдавши потерпілій матеріальної шкоди.
За крадіжку, поєднану з проникненням в житло, вироком Піщанського районного суду до покарання у виді 3 років позбавлення волі з випробуванням, був засуджений підсудний П., який з метою крадіжки чужого майна через вхідні двері проник в будинок громадянки Л., звідки таємно викрав : пральну машину, швейну машинку, ткані доріжки, електрокабель.
Судді Піщанського районного суду відрізняли крадіжку від грабежу, зважаючи на умисел винної особи і дані про те, чи усвідомлювали потерпілий або інші особи характер вчинюваних винним дій. Тому особа вважалася винною у вчиненні злочину, передбаченому ч. 1 ст. 186 КК України та відносно неї виносився обвинувальний висновок, якщо вона вчинила відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлювали протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлював, що його дії помічені, та оцінюються як викрадення.
Наприклад, враховуючи підвищену небезпеку грабежу порівняно з крадіжкою, вироком Піщанського районного суду від 30 липня 2012 року за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України до покарання у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, було засуджено громадянина П., який будучи раніше судимим за ч. 1 ст. 263 КК України до 2 років позбавлення волі з іспитовим строком на 1 рік, маючи не зняту та непогашену судимість, в період іспитового строку, прийшов до домогосподарства громадянина Ж., де проживала громадянина Н. Зустрівши Н. під час розмови повідомив її, що хоче зняти із автомобіля ВАЗ 21063, який стояв на території домогосподарства громадянина Ж., та належав громадянину К., деякі деталі, після чого разом з нею пішов до себе додому за ключами. Повернувшись через деякий час, з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу, в присутності Н. від’єднав від даного автомобіля карбюратор та корпус повітряного фільтра, поклавши їх до сумки, після чого залишив вказане домогосподарство, заподіявши К., матеріальну шкоду на суму 380 грн., а викрадені речі використав для власних потреб, збувши громадянину С.
В звітному періоді Піщанським районним судом одну особу було притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинення злочину передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. При цьому суддями враховувалося, що предметом шахрайства може бути як чуже майно, так і право на нього, а особливістю шахрайства є те, що винний заволодіває чужим майном, спонукаючи самого потерпілого шляхом обману чи зловживання довірою до передачі йому чи уступки права на майно. Крім того судді відмежовували обман як спосіб шахрайства від зловживання довірою. При цьому під обманом розуміли повідомлення неправдивих відомостей або замовчування відомостей, які мають бути повідомлені, з метою заволодіння чужим майном або для придбання права на майно, а під зловживанням довірою – недобросовісне використання довіри з боку потерпілого, коли для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірливі відносини, які склалися між ним та власником майна. Також при розгляді справ зазначеної категорії судді брали до уваги, що обов’язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього, хоча ця добровільність, по суті, фіктивна, оскільки такі дії власника майна чи майнових прав зумовлені введенням його в оману чи невиправданою довірливістю.
Зокрема, вироком Піщанського районного суду від 28 грудня 2012 року підсудну О. було визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України за наступних обставин. Громадянка О. подала до Управління Пенсійного фонду України у Піщанському районі Вінницької області заяву про призначення їй пенсії за віком за скороченими строками на 6 років, як особа, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Їй було призначено пенсію за віком з оплатою з грудня 2008 року, тобто за скороченими строками на час призначення пенсії на 6 років. З метою незаконного дострокового на 6 років одержання пенсії за рахунок Пенсійного фонду України, підсудна О., шляхом обману, одержала в Бовсунівській сільській раді Лугинського району Житомирської області довідку з завідомо неправдивими відомостями про те, що вона проживала та була зареєстрована в с. Бовсуни Лугинського району Житомирської області з 26 квітня 1986 року по 21 грудня 1995 року, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1993 року №106, та подала вказану довідку до Управління пенсійного фонду України у Піщанському районі Вінницької області. Проте фактично, громадянка О. з грудня 1987 року по даний час постійно проживала та булазареєстрована для постійного проживання в Піщанському районі Вінницької області, який не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, і постійно в указаний період працювала в різних установах району. Внаслідок використання громадянкою О. вказаного підробленого документа - довідки з завідомо неправдивими відомостями про її постійне проживання з 26 квітня 1986 року по 21 грудня 1995 року в місцевості, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, тобто шляхом обману, Управлінням Пенсійного фонду України у Піщанському районі на її користь було прийнято рішення призначити і виплачувати їй достроково на 6 років пенсію за віком з 11 грудня 2008 року по 11 грудня 2014 рокуі станом на січень 2012 року вона заволоділа коштами в сумі 34045,02 гривень. Відносно підсудної О. судом було винесено обвинувальний вирок та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Також в другому півріччі 2012 року в провадженні Піщанського районного суду знаходилося дві кримінальні справи про обвинувачення у вчиненні злочинів передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 3 ст. 191 КК України, які передбачають кримінальну відповідальність за привласнення, розтрату майна або заволодіннями шляхом зловживання службовим становищем, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення вказаних дій, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб. Розглядаючи справи даної категорії судді враховують, що предметом привласнення та розтрати може бути лише те чуже майно, яке було ввірене винній особі чи перебувало в її законному віданні, тобто таке майно, що знаходилося в неї на законних підставах і стосовно якого вона здійснювала повноваження щодо розпорядження, управління, доставки використання або зберігання. Також судді звертають увагу на те, що при привласненні повноваження використовуються для обернення винною особою майна на свою користь, а при розтраті - на користь інших осіб, зокрема це може бути відчуження майна іншим особам для споживання, як подарунок чи товар, в обмін на інше майно. Також при розгляді справ малося на увазі, що заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем полягає в незаконному оберненні чужого майна на свою користь або на користь інших осіб з використанням службовою особою свого службового становища всупереч інтересам служби.
Судді враховували, що суб'єктом привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем може бути лише службова особа. Вирішуючи питання, чи є та або інша особа службовою, судді керувалися правилами, викладеними в пунктах 1 і 2 примітки до статті 364 КК України.
Таким чином, на кінець звітного періоду залишок нерозглянутих кримінальних справ про злочини проти власності складав 4 справи відносно 5 осіб, з них по ст. 185 КК України – 2 справи відносно 3 осіб, по ст. 191 КК України – 2 кримінальні справи відносно 2 осіб.
Висновки.
Аналізуючи наведенні дані можна зробити висновок про те, що порівняно з першим півріччям 2012 року, кількість надходження до суду кримінальних справ, в яких особи обвинувачуються у вчиненні злочинів проти власності в загальному не зросла. Зокрема в порівнянні з попереднім періодом до суду надійшло лише 24 кримінальні справи про вчинення крадіжки, але в той же час на розгляд надійшли кримінальні справи про вчинення грабежу, про привласнення, розтрату майна чи заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, збільшилася кількість кримінальних справ про шахрайство. Найчастішими причинами, які обтяжували покарання підсудних ставало вчинення злочинів в стані алкогольного сп’яніння. Траплялися випадки вчинення злочинів особами , які мали незняту і не погашену судимість, а також в період іспитового строку. Вагомим фактором у вчиненні громадянами України злочинів проти власності ставало їхнє соціальне становище та матеріальний стан.
Результати проведеного узагальнення свідчать, що судді Піщанського районного суду дотримуються вимог норм матеріального та процесуального права при розгляді кримінальних справ, що посягають на власність, достатньо повно з'ясовують фактичні обставини справи, розрізняють одні злочини від інших, вірно вирішують питання про наявність або відсутність кваліфікуючих ознак, дають правильну юридичну оцінку доказам та правильно кваліфікують дії винних осіб та призначають покарання маючи на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Усі справи розглянуті у встановлені строки, порушень не допускалося, у зв'язку з чим вироки винесені за результатами розгляду кримінальних справ даної категорії відповідають вимогам чинного законодавства України, в апеляційному та касаційному порядку учасниками судового розгляду не оскаржувалися.
Суддя Піщанського
районного суду Н. Л. Щерба
Вик. Осадчук
2-25-02
_03_03.png)
