У З А Г А Л Ь Н Е Н Н Я
судової практики розгляду суддями
Піщанського районного суду Вінницької області
справ про стягнення аліментів, додаткових витрат на дитину,
пені за прострочення сплати аліментів за 2015 рік.
На виконання листа Апеляційного суду Вінницької області № 1-11/30/2016/ЕП-490 від 08 червня 2016 року Піщанським районним судом Вінницької області проведено узагальнення судової практики розгляду суддями Піщанського районного суду Вінницької області справ про стягнення аліментів, додаткових витрат на дитину, пені за прострочення сплати аліментів за 2015 рік.
Наявна правова база, яка закріплює обов’язок батьків утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття, створила широкі можливості для захисту кореспондуючого права дитини на утримання від батьків. Зазначені вимоги містить ч.2 ст.51 Конституції України, згідно якої батьки зобов’язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. Це положення відтворено у ст.180 Сімейного кодексу України. Відповідно до статті 8 Закону України “Про охорону дитинства” визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.Відповідні норми передбачені також міжнародними правовими актами, згода на обов’язковість яких надана в установленому порядку. Так, ч.2 ст.27 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р., № 789- XII встановлено, що батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Судовий захист права на аліменти є надійним та ефективним способом забезпечення прав дитини, оскільки дозволяє суду, здійснюючи правосуддя, в межах цивільної процесуальної форми всебічно з’ясувати обставини кожної конкретної справи, дослідити всі надані докази, винести рішення, обов’язкове до виконання, тобто реально сприяти захисту суб’єктивного права дитини.
Тому метою зазначеного дослідження було виявлення проблемних та спірних питань, що виникають у суддів під час розгляду спорів, що виникають із аліментних зобов’язань, зокрема при стягненні аліментів на утримання неповнолітніх та повнолітніх дітей, допомоги на утримання дружини, заборгованості по аліментах, зміни їх розміру тощо, а також формулювання пропозицій щодо їх вирішення.
На протязі 2015 року в провадженні Піщанського районного суду перебувало 530 справ, які надійшли в порядку цивільного судочинства. 110 з них становили справи про спори, що виникають із сімейних правовідносин, серед яких 42 справи або 38% - справи за позовами про стягнення аліментів.
На кінець 2015 року суддями Пщанського районного суду Вінницької області було розглянуто 36 позовів, що стосувалися аліментних зобовязань, 31 з яких судом задоволено, по одній справі в задоволенні позовних вимог було відмовлено за їх безпідставністю, по одній справі провадження закрито, три позовні заяви залишено без розгляду.
Як правило вказані позови пред’являлися тим з батьків, з ким проживає дитина, а відповідачем по справах даної категорії був той з батьків, який проживає окремо від дитини або не виконує обов’язку по її утриманню. Відповідно до ч. 1 ст. 110 ЦПК України, позови про стягнення аліментів, пред'являлися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Найбільше до суду було подано позовних заяв про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, з яких 28 судом було розглянуто. В 10 позовних заявах вимога про стягнення аліментів заявлялася одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, три позови містили вимогу про стягнення аліментів на утримання дружини, з якою проживає дитина, до досягнення нею 3-х років. В 25 справах судом було винесено рішення про задоволення позовних вимог про стягнення аліментів, в тому числі два рішення при заочному розгляді справи, по одній справі провадження закрито у зв’язку з набранням законної сили рішення суду, ухваленого з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, два позови судом залишено без розгляду за заявами позивачів.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, судді Піщанського районного суду керувалися вимогам ст.180 Сімейного кодексу України, згідно з якою батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, відповідно до ч.1 ст. 182 СК України, судом враховувався стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
У тих випадках, коли під час розгляду справи було встановлено, що відповідач є працездатною особою, має постійне місце роботи і стабільний заробіток, розмір аліментів визначався судом в частці від заробітку (доходу) відповідача. Якщо аліменти стягувалися на двох і більше дітей, суд відповідно до вимог ч. 2 ст. 183 СК України визначав єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Якщо ж платник аліментів мав нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержував в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача визначав розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Аналіз судової практики дає змогу стверджувати, що розглядаючи справи про стягнення аліментів із безробітного, судді зазвичай беруть до уваги можливість та бажання особи працювати, враховують те, чи платник аліментів фізично здоровий, чи здатен працювати та забезпечувати належне утримування своєї дитини.
В кожному випадку, суд також враховув положення ч.2 ст. 182 СК України, відповідно до якої мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Розглядаючи справи, в яких одночасно з вимогою про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини заявлялася вимога про стягнення допомоги на утримання дружини, з якою ця дитина проживає, судді брали до уваги положення ч. 2 ст. 84 СК України, де зазначено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка – батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Суддями враховувалося, що згідно ч. 4 ст.84 СК України, право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Присуджуючи аліменти на утримання дружини та визначаючи їх розмір у частці від заробітку або у твердій грошовій сумі, судді звертали увагу насамперед на те, чи дійсно позивач потребує такої допомоги, а відповідач має змогу таку матеріальну допомогу надавати.
Тому, враховуючи матеріальний стан відповідачів, беручи до уваги, що неповнолітня дитина проживає з позивачем, яка ніде не працює, так як знаходиться у відпустці по догляду за дитиною, та повністю перебуває на її утриманні, суд в більшості випадків приходив до висновку про задоволення вимог про стягнення допомоги на утримання дружини, з якою проживає дитина, до досягнення нею 3-го віку.
Однак, відповідно до рішення Апеляційного суду Вінницької області від 17 лютого 2016 року було скасоване рішення Піщанського районного суду від 11 грудня 2015 року в цивільній справі за позовом особи С. до особи С. про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та дружини та ухвалено нове рішення. Зокрема колегія суддів апеляційної інстанції вказала, що висновок суду про стягнення з відповідача аліментів на утримання малолітньої дитини в частці від заробітку відповідає вимогам ст.182, 183 СК України, однак суд першої інстанції не врахував положення ч. 1 ст. 191 СК України та неправильно зазначив у судовому рішенні про стягнення аліментів з 18 листопада 2015 року, у той час, як аліменти підлягають стягненню з дня пред'явлення позову, тобто з 08 червня 2015 року. Крім того, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дослідивши питання про матеріальний стан відповідача, що підтверджується довідкою про заробітну плату згідно якої відповідач отримує мінімальну заробітну плату в розмірі 1378 грн., дійшов помилкового висновку про можливість чоловіка надавати матеріальну допомогу дружині до досягнення дитиною трирічного віку. Колегія суддів, вирішуючи питання стягнення допомоги на утримання матері до стягнення дитиною трирічного віку взяла до уваги той факт, що дохід відповідача з відрахуванням аліментів на утримання малолітньої дитини становитиме менше прожиткового мінімуму, затвердженого ЗУ «Про Державний бюджет на 2016 рік» станом на 01 січня 2016 року в розмірі 1378 грн. для працездатної особи.
Крім цього, Апеляційним судом Вінницької області було встановлено, що суд першої інстанції під час розгляду справи допустив порушення норм процесуального права та відклав судове засідання , не повідомивши сторін про відкладення розгляду справи, що призвело до ухвалення судового рішення без участі сторін, які належним чином про дату, час та місце судового засідання не повідомлялися.
За таких обставин, та враховуючи те, що судом першої інстанції при вирішенні даної справи було неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, не доведено обставини, які суд вважав встановленими, апеляційна скарга була частково задоволена із скасуванням рішення суду першої інстанції та ухваленням нового рішення про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини та розподілу судових витрат.
Протягом 2015 року Піщанським районним судом було розглянути дві справи за позовами про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчатися. Розглядаючи дану категорію спорів, суд керувався нормамист. 198 СК України згідно якої батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.А відповідно до вимог ст. 199 СК України у разі якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Тому, в кожному випадку ухвалення рішення про задоволення позовних вимог про стягнення аліментів на повнолітню дитину, судді враховували положення п. 20 Постанови Пленуму ВСУ № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»,та керувалися тим, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 79 СК України, аліменти присуджувалися за рішенням суду від дня подання позовної заяви, та відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 367 ЦПК України рішення про стягнення аліментів в межах платежу за один місяць допускалося до негайного виконання.
Також, в 2015 році Піщанським районним судом було розглянуто дві справи за позовами про стягнення заборгованості по сплаті аліментів. Зокрема, рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 16 грудня 2015 року було відмовлено в задоволенні позовних вимог особи А. до особи К. про стягнення заборгованості по аліментах. При розгляді справи суд враховував, що відповідно до вимог ст. 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення. Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості, але працює на час визначення її розміру, заборгованість визначається із заробітку (доходу), який він одержує. Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості і не працює на час визначення її розміру, вона обчислюється виходячи із середньої заробітної плати працівника відповідної кваліфікації або не кваліфікованого працівника для даної місцевості. Дослідивши надані сторонами докази, заслухавши їх пояснення, суд прийшов висновку про недоведеність вимог позивача. Дослідивши довідку з місця роботи відповідача судом було встановлено, що заборгованості по сплаті аліментів за 2013-2014 роки не має, аіментні платежі регулярно відраховувались із заробітку відповідача та направлялись позивачу. Довідкою відділу ДВС було підтверджено, що відповідач заборгованості по сплаті аліментів, на утримання сина не має, сплата аліментів підтверджена відповідними поштовими документами – квитанціями на відправлення поштових переказів. Таким чином, судом було встановлено, що боржник добровільно сплачував аліменти, а позивач не довела суду наявності заборгованості у відповідача з аліментних зобов»язань, в звязку з чим, в задоволенні вказаного позову було відмовлено.
Дане рішення суду було оскаржено позивачем в апеляційному порядку та відповідно до ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 17 лютого 2016 року залишено без змін. Колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на те, що у позовній заяві та в апеляційній скарзі позивач зазначає, що кошти, які утримані з відповідача в якості сплати аліментів згідно довідок, виданих підприємством «П», нею фактично не отримувались, або отримувались не у повному обсязі. В якості підтвердження вказаної обставини вона посилається на листи Вінницької дирекції поштамт, якими підтверджується фактичне надходження їй електронних переказів, відправником яких є підприємство «П». Також, колегія суддів звернула увагу на те, що позивач не надала даних про те, що вона офіційно зверталася до правоохоронних органів з приводу присвоєння сторонніми особами належних їй коштів. Вона не оскаржувала дії чи бездіяльність державного виконавця в порядку, визначеному ст.ст. 383, 384 ЦПК України. Тобто, у даному випадку позивач невірно обрано спосіб захисту, а висновок суду про відмову в задоволенні позову є правильним.
Відповідно до ухвали суду від 17 червня 2015 року було залишено без розгляду позовну заяву особи В. до особи В. про стягнення несплачених аліментів та пені, яка переглядалася судом після скасування заочного рішення, у зв’язку з надходженням на адресу суду заяви відповідача про залишення позову без розгляду.
Піщанським районним судом було ухвалено 4 рішення про зміну розмірів аліментів. Розглядаючи справи з вказаними вимогами судді Піщанського районного суду керувалися ст. 192 СК України, яка передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Зокрема, під час розгляду справи за позовом особи Б. до особи Т. про зменшення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини, судом було встановлено, що позивач виконував судове рішення про стягнення аліментів, однак у зв’язку із хворобою залишив роботу, отримав другу групу інвалідності та став непрацездатним, в зв’язку з чим втратив можливість отримання достатнього заробітку для матеріального забезпечення дитини та сплати аліментів в частці від заробітку, визначеній в рішенні суду, що стало підставою для задоволення позовних вимог та зменшення розміру аліментів до 50 гривень щомісяця. По причині втрати роботи та погіршення матеріального становища було зменшено розмір аліментів у справі за позовом особи Б. до особи Б. про зміну розміру аліментів на утримання неповнолітніх дітей. З налогічних підстав задоволено позовні вимоги особи В. до особи В. у справі про зміну розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Рішенням суду від 17 лютого 2015 року було задоволено вимоги особи Б. до особи Б. про про зменшення розміру аліментів. В судовому засіданні було встановлено, що відповідач не працює, перебуває у іншому шлюбі, має від нього трьох малолітніх дітей, а тому він не має можливості сплачувати аліменти у встановленому судом розмірі.
Висновки
Зміст проаналізованих судових рішень та матеріалів справ дає змогу зробити висновок про те, що судді Піщанського районного суду Вінницької області в цілому дотримуються вимог законодавства, що регулює правові відносни, що виникають з аліментних зобов’язань. В кожному випадку суддями враховується, що аліменти, спрямовані на утримання дитини, повинні бути достатніми і, разом з тим, співрозмірними з урахуванням мети аліментного зобов’язання. Але, разом з тим, наявність скаованих рішень в справах даної категорії та підстави скасування вказують, що в суддів Піщанського районного суду виникають труднощі в застуванні певних правових норм при вирішенні спорів про стягнення аліментів. Зокрема, суддям слід звернути увагу на норми законодавства, які регулюють підстави стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та допомоги на утримання дружини, особливо, коли такі вимоги заявляються одночасно.
З метою підвищення якості схвалюваних суддями Піщанського районного суду рішень при розгляді справ, що стосуються стягнення аліментів, та вироблення єдиної судової практики при розгляді справ зазначеної категорії, а також недопущення порушень норм чинного матерівального права у даній сфері, дане узагальнення пропонується розглянути на зборах суддях Піщанського районного суду Вінницької області.
Голова Піщанського
районного суду Н. Л. Щерба
Осадчук
(04349) 2-25-02
_03_03.png)
