УЗАГАЛЬНЕННЯ причин скасування та зміни судових рішень в порядку адміністративного судочинства у другому кварталі 2016 року

Статтею 13 КАС України, забезпечується  апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду, зокрема, особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову/ухвалу суду - без змін;

2) змінити постанову/ухвалу суду;

3) скасувати постанову/ухвалу суду та прийняти нову постанову чи постановити нову ухвалу;

4) скасувати постанову/ухвалу  суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі;

5) скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду;

6) визнати постанову/ухвалу суду нечинною і закрити провадження у справі.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2016 року скасовано постанову Піщанського району Вінницької області від 02 березня 2016 року в адміністративній справі за позовом особи С. до УПФУ у П-му районі Вінницької області про визнання дій протиправними, стягнення заборгованої пенсії, зобов’язання  виплачувати пенсію у встановленому законом розмірі. Надавши правову оцінку діям відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції не погодилася  з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Як вказав суд апеляційної інстанції в своїй постанові, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII. Статтею 49 цього Закону передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Відповідно до статті 50 Закону № 796-XII особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами II групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком. Згідно зі статтею 54 вказаного Закону в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів II групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.  Разом з цим пунктом 3 Перехідних положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" (далі Закон № 4282-VI), зокрема, встановлено, що у 2012 році норми і положення статей 20 - 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50 - 52, 54 Закону № 796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2012 рік.  Вказана норма Закону № 4282-VI неконституційною не визнавалась та її дія у 2012 році не зупинялась. На виконання згаданої вище норми Закону № 4282-VI Кабінет Міністрів України 23 листопада 2011 року прийняв постанову №1210, якою затвердив Порядок. В свою чергу, 01 січня 2012 року зазначені нормативно-правові акти набрали чинності та з цієї дати пунктами 11 і 13 Порядку визначено інші розміри основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою. Таким чином, починаючи з 01 січня 2012 року порядок виплати і розмір спірних пенсійних виплат встановлювались одночасно Законом № 796-XII, Законом № 4282-VI та Порядком, які по-різному врегульовували спірні питання. Водночас, на думку колегії суддів, за загальним правилом дії норм права у часі, оскільки Закон № 4282-VI був прийнятий пізніше Закону № 796-XII, а на виконання Закону № 4282-VI Кабінет Міністрів України затвердив Порядок, то саме положення Закону № 4282-VI та Порядку підлягають пріоритетному застосуванню до спірних відносин. Беручи до уваги викладене, на думку суду апеляційної інстанції, судом першої інстанції не взято до уваги всі вищенаведені докази і факти та безпідставно задоволено позовні вимоги, щодо нарахування та виплати пенсії, а також безпідставно зобов'язано орган Пенсійного фонду України здійснити виплату в розмірі не меншому ніж 8 мінімальних пенсій за віком для пенсії по інвалідності та додаткової щомісячної пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю у розмірі 75% від мінімальної пенсії, обчисленої станом на грудень 2011 року, що порушує норми матеріального права. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення не повно з’ясував обставини справи та порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а відтак, постанову суду першої інстанції було скасовано.

Відповідно до постанови ВААС від 26 квітня 2016 року скасовано постанову Піщанського районного суду від 15 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом особи Л. до УПФУ в К-му районі Вінницької області про визнання неправомірними дій та зобов’язання чинення певних дій. За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів не погодилася з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.  Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року внесено зміни до ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З урахування внесених змін вказана стаття Закону передбачає, що тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється. З 01 січня 2016 року пенсії виплачуються без урахування одержуваної заробітної плати (доходу) або пенсійних виплат з накопичувальної системи пенсійного страхування чи пенсійних виплат із системи недержавного пенсійного забезпечення. Відповідно до п.2 Прикінцевих положень Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії. Колегія суддів вказала,  що суд першої інстанції помилково розтлумачив зазначену норму та  прийшовши до висновку,  що оскільки позивач на посаді старшого секретаря суду працює на державній службі, отримує пенсію по інвалідності ІІІ групи, перебуваючи в управлінні Пенсійного фонду України на обліку відповідно до загального Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», отримувана нею пенсія визначена не спеціальним законом, тобто призначена вона позивачеві не у порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», як то зазначено в ст.47 Закону України № 1058-ІV. Колегія суддів вважає, що в даному випадку зазначена норма чітко встановлює, що пенсія особам, які працюють на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Тобто, визначено, що підставою для припинення виплати пенсії є саме факт роботи особи на посаді яка дає право на призначення пенсії відповідно зазначеним законам, при чому в даному випадку не має значення чи набула особа таке право (тобто чи наявні підстави визначені законом для її призначення - вік, інвалідність, тощо) чи ні. Посилання ж суду першої інстанції як на підставу відновлення з 01.06.2015р. виплати пенсії на п.5 Прикінцевих положень Закону №213 є помилковими, оскільки останнім передбачено, що у разі неприйняття до 01.06.2015р. закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015р. скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються, в тому числі відповідно до закону України "Про державну службу",  при цьому вказаний пункт не містить приписів щодо відновлення виплати пенсії як такої й, у тому числі, призначеної на підставі Закону №1058.  У рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави. Такий принцип закладений, зокрема, в Загальній декларації прав людини 1948 року, згідно з якою кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22). Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2). Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі Ейрі проти Ірландії також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі Кйартан Асмундсон проти Ісландії від 12 жовтня 2004 року.

Враховуючи позицію Європейського Суду, висновки Конституційного Суду України, та беручи до уваги, що ст.47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із внесеними змінами, не визнана неконституційною, позивач не є інвалідом І, ІІ групи, інвалідом війни ІІІ групи, учасником бойовий дій, не займає посади в органах, перелічених п. 3 Прикінцевих положеннях Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», а обіймає посаду, яка дає право на призначення пенсії на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», відповідач тимчасово припинив виплату пенсії позивачу, керуючись саме чинною нормою законодавства, тому доводи суду першої інстанції про те, що припинення виплати пенсії є незаконним, а дія зазначеного Закону повинна розповсюджуватись тільки на осіб, яким пенсія буде призначатись після введення в дію цієї норми, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими, а тому відсутні підстави для зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії та задоволення позовних вимог.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, так як прийняте з порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постанову суду першої інстанції скасовано і прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року скасовано постанову Піщанського районного суду від 24 червня  2015 року в справі  за адміністративним позовом особи О. до заступника начальника П-го РВ УМВС України у Вінницькій області особи С. про визнання дій та рішення посадової особи неправомірними та скасування постанови про адміністративне правопорушення. Як встановлено судом першої інстанції з чим погодилася колегія суддів апеляційного суду, відповідачем при прийнятті оскаржуваної постанови порушено вимоги ст. 268 КУпАП, а саме розглянуто справу у відсутність позивача, тим самим позбавлено позивача права на захист.

Проте, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції встановивши відсутність вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 178 КУпАП помилково дійшов висновку про необхідність направлення справи за ч. 1 ст. 178 КУпАП відносно особи О. за протоколом про адміністративне правопорушення на новий розгляд П-му РВ УМВС України у Вінницькій області, оскільки в даному випадку суд першої інстанції повинен був застосувати норми ст. 247 КУпАП та закрити провадження у справі у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.  А тому, вказану постанову суду було скасовано через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.  

 

 

 

 

 

Вик. Осадчук

(04349) 2-25-02