На виконання листа Апеляційного суду Вінницької області № 1-11/12/2016/ЕП-288 від 31 березня 2016 року Піщанським районним судом Вінницької області проведено узагальнення судової практики розгляду суддями Піщанського районного суду Вінницької області деяких питань, які вирішуються судами під час виконання вироків за 2014-2015 роки.
Відповідно до ст. 2 КПК України, завданням кримінальногопровадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду.
Виконання завдань кримінального провадження повинно здійснюватися лише із застосуванням та дотриманням належної правової процедури, тобто встановленого кримінальним процесуальним законом порядку дій, який забезпечує прийняття законних, обґрунтованих і справедливих рішень.
Вирок суду, який є найважливішим актом правосуддя, повинен
бути законним та обгрунтованим, складеним юридично грамотно, з коротким, чітким і зрозумілим формулюванням висновків, щоб при його виконанні не виникало питань і сумнівів, що потребують уточнення.
Коло питань, які за законом можуть бути вирішені в стадії виконання судового рішення, доволі широке і немає їх чіткого і повного законодавчого визначення та класифікації. У Розділі 8 КПК України окремі статті містять перелік цих питань.
Перелік інших питань, що лише в загальних рисах зазначені в п. 14 ст. 537 КПК України, наведено в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов’язаних із виконанням вироків" від 21 грудня 1990 року № 11.
У стадії виконання вироку можуть вимагати судового вирішення такі процесуальні питання, які умовно можна поділити на декілька груп.
Питання, які виникають у процесі звернення вироку до виконання: про застосування давності виконання обвинувального вироку щодо особи, засудженої до довічного позбавлення волі, про звільнення від покарання за декриміналізовані діяння — виконання закону, який звільняє від покарання або пом'якшує покарання.
Питання про всілякі сумніви й суперечки, які виникають при виконанні вироку і пов'язані з його недоліками.
Не підлягають розгляду питання, які зачіпають суть вироку та погіршують становище засудженого; звужують або розширюють обсяг обвинувачення; стосуються прогалин і недоліків вироків у частині кваліфікації злочинів, призначення покарання.
Суди вправі вирішувати такі питання, які витікають при виконанні вироків внаслідок їх недоліків, а саме: про звільнення з-під варти особи, засудженої умовно чи до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, якщо підсудний був під вартою і суд не вирішив питання про зміну запобіжного заходу; про скасування запобіжного заходу, якщо при виправданні підсудного чи засудженні його зі звільненням від покарання суд у вироку не вказав про його скасування; про зарахування попереднього ув'язнення в строк відбуття покарання, якщо таке зарахування не проведено судом або допущено неточність при його обчисленні; про долю речових доказів, якщо її не вирішено вироком суду; про визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань; про долю неповнолітніх дітей засудженого, які залишилися без догляду, і передачу їх для піклування установам, родичам або іншим особам, якщо у вироку нема такого рішення тощо.
Суд може вирішувати лише ті питання, які не стосуються суті вироку і не тягнуть погіршення становища засудженого.
Суд не вправі розглядати питання, що стосуються прогалин і недоліків вироків, при вирішенні яких звужується або розширюється обсяг обвинувачення, зачіпається суть вироку та погіршується становище засудженого.
Всі питання, пов'язані з виконанням вироку, відповідно до вимог закону вирішуються судом, що постановив вирок, а у випадках, коли вирок виконується за межами району суду, який його постановив, - районним (міським) судом за місцем виконання вироку.
Питання, які вирішуються судом у процесі фактичного виконання вироку, про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; про застосування умовно-дострокового звільнення від покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким; про зарахування в строк покарання часу перебування засудженого в лікувальній установі; про звільнення від покарання через хворобу; про звільнення від покарання з випробуванням після закінчення іспитового строку або про скасування такого звільнення; про заміни штрафу покаранням у вигляді громадських робіт, виправних робіт штрафом, обмеження чи позбавлення волі службовим обмеженням, позбавлення волі утриманням у дисциплінарному батальйоні; про застосування до засуджених, які є алкоголіками або наркоманами, примусового лікування та його припинення; про застосування до засудженого покарання за наявності двох невиконаних вироків; про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі чи в тюрмі і про переведення його з виправно-трудової установи до слідчого ізолятора чи тюрми; про всякі сумніви і суперечки, які виникають при виконанні вироку і пов'язані з його недоліками.
Питання, які вирішуються після відбуття засудженим призначеного покарання: про погашення судимості або дострокове її зняття.
Тому, метоюпроведення узагальнення був комплексний аналіз справ за поданнями і клопотаннями, які надійшли до суду в порядку виконання судових рішень в кримінальних справах (провадженнях) на протязі 2014 - 2015 років, виявлення недоліків, які допускаються відповідними учасниками кримінального провадження при зверненні суду з вказаних питань, виявлення проблемних питань, які виникають у суддів під час розгляду та постановлення відповідних ухвал за результатами розгляду справ даної категорії і потребують невідкладного вирішення і роз’яснення з ціллю забезпечення однакової судової практики та забезпечення правильного, однозначного розуміння та виконання вимог закону.
Аналіз судової практики показав, що в 2014 році в провадженні Піщанського районного суду перебувало 974 справи в порядку кримінального судочинства., з яких 766 становили справи, які надійшли до суду в порядку виконання судових рішень.
З вказаної кількості суддями Піщанського районного суду Вінницької області було розглянуто 765 справ, а саме:
· Про умовно – дострокове звільнення від відбування покарання – 163, з яких задоволено 155,
· Про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким – 25, з яких задоволено 22,
· Про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років – 1 із задоволенням відповідного клопотання
· Про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком – 6, з яких задоволено – 2
· Про звільнення від призначеного покарання з випробуванням після закінчення іспитового строку – 30, з яких задоволено – 29
· Про заміну покарання відповідно до ч. 5 ст. 53, ч. 3 ст. 57, ч. 1 ст. 58, ч. 1 ст. 62 КК України – 1 із відмовою в задоволенні відповідного клопотання
· Про звільнення від покарання і пом’якшення покарання у випадках, передбачених ч. 2 і ч. 3 ст. 74 КК України – 1 із задоволенням відповідного клопотання
· Про застосування амністії – 362, з яких задоволено – 344
· Про установлення, припинення адміністративного нагляду – 171, з яких задоволено – 167
· Про застосування обмежень, зміну обсягу обмежень особам, яким установлено адміністративний нагляд – 2, задоволено - 2
· Про інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку – 2, з яких задоволено – 2
· Інші -1 із задоволенням відповідного клопотання
Під час проведення узагальнення було встановлено, що в 2015 році на розгляді в Піщанському районному суді перебувало 535 справ в порядку кримінального судочинства, з них в порядку виконання судових рішень – 278 справ.
Протягом 2015 року суддями Піщанського районного суду Вінницької області було розглянуто 264 справи в порядку виконання судових рішень, з яких :
· Про умовно – дострокове звільнення від відбування покарання – 111, з яких задоволено 109,
· Про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким – 5, з яких задоволено 4,
· Про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком – 4, з яких задоволено – 3
· Про звільнення від призначеного покарання з випробуванням після закінчення іспитового строку – 23 з яких задоволено – 23
· Про заміну покарання відповідно до ч. 5 ст. 53, ч. 3 ст. 57, ч. 1 ст. 58, ч. 1 ст. 62 КК України – 1 із відмовою в задоволенні відповідного клопотання
· Про звільнення від покарання і пом’якшення покарання у випадках, передбачених ч. 2 і ч. 3 ст. 74 КК України – 7, з яких задоволено - 1
· Про застосування амністії –26, з яких задоволено – 12
· Про установлення, припинення адміністративного нагляду – 84, з яких задоволено – 78
· Інші -4, з яких задоволено – 4.
Вирішуючи питання, які виникають під час та після виконання вироку, судді Піщанського районного суду керувалися положеннями статті 539 КПК України, зокрема розглядали відповідні клопотання протягом десяти днів з дня їх надходження досуду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 КПК України, з урахуванням положень Розділу VIII КПК України. Відповідно до ухвали суду клопотання призначалися до розгляду, в судове засідання викликалися засуджений, його захисник, законний представник, прокурор, про час та місце розгляду клопотання чи подання повідомлявся орган або установа виконання покарань, що відає виконанням покарання або здійснює контроль за поведінкою засудженого; лікарська комісія, що дала висновок стосовно питань застосування до засудженого примусового лікування або його припинення, у випадку розгляду відповідних питань; спостережна комісія, служба у справах дітей, якщо розглядається погоджене з ними клопотання; цивільний позивач і цивільний відповідач, якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову, інші особи у разі необхідності.
Судове провадження з розгляду клопотань про умовно – дострокове звільнення від відбування покарання, заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, тощо за ініціативою суду або у разі надходження відповідних клопотань від учасників кримінального провадження, здійснювалося в режимі відеоконференції, з дотриманням вимог статті 336 КПК України.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 107 КПК України, під час судового провадження з розгляду питань, пов’язаних з виконання вироку, здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів та вівся журнал судового засідання. В кожному випадку повно та всебічно вивчалися дані про особу засудженого.
За наслідками розгляду клопотань, які надійши в порядку ст.. 537 КПК України судом постановлялася ухвала, яка за змістом і формою відповідала вимогам ст.. 372 КПК України, в ній обов'язкововикладалися суть подання чи клопотання учасника кримінального провадження, органу, який відає виконанням покарання, і спостережної комісії чи служби у справах неповнолітніх, мотиви прийнятого рішення й дані, що були підставою для задоволення клопотання або відмови в цьому.
Особлива увага приділялася поясненням засудженого, представників органу, який відає виконанням покарання, спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх по суті внесеного подання чи клопотання. Ретельно з'ясовувалися ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, його наміри щодо прилучення до суспільно корисної праці та потребу в наданні допомоги при обранні місця проживання і працевлаштування. Пояснення зазначених осіб і думка прокурора відображалися в журналі судового засідання.
Протягом 2014-2015 років умовно-дострокове звільнення від відбування покарання застосовувавалося Піщанським районним судом до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі на певний строк. При розгляді клопотань даної категорії суддями застосовувалися норми чинного КПК України, КК України, КВК України, Постанови Пленуму ВСУ «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким».
При цьому головною умовою прийняття рішення про умовно – дострокове звільнення від відбування покарання була доведеність того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення (ч. 2 ст. 81 КК України ), а при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання особи, яка була засуджена до позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до 18 років, - того, що вона довела своє виправлення сумлінною поведінкою, ставленням до праці та навчання (ч. 2 ст. 107 КК України).
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання застосовувалося тільки після фактичного відбуття тієї частини строку покарання, яка зазначена у ч. 3 ст. 81та ч. 3 ст. 107 КК України.
Зокрема, ухвалою суду від 23 вересня 2014 року було відмовлено у задоволенні подання начальника Піщанської ВК УДПтС України у Вінницькій області (№ 59), погодженого з Головою спостережної комісії при Піщанській РДА, про застосування до засудженого Р. ст. 81 КК України – умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, з тих підстав, що в судовому засіданні було встановлено, що під час перебування відповідного клопотання на розгляді суду даний засуджений допустив порушення режиму відбування покарання, а тому суд прийшов до висновку, що засуджений Р. своєю поведінкою та ставленням до праці не довів своє виправлення за час відбування покарання, а тому не може бути звільнений умовно-достроково. По даній причнині ухвалою суду від 23 червня 2015 року в умовно-достроковому звільненні було відмовлено засудженом Р.
Крім того, суддями враховувалося, що матеріали про умовно-дострокове звільнення, які подають органи, що відають виконанням покарання, мають відповідати вимогам, передбаченим чиним кримінально-виконавчим законодавством. У випадках, коли ці вимоги не виконувалися (характеристика не відображала процесу виправлення засудженого або стосувалася не всього періоду відбування ним покарання, відсутні дані про попередні судимості та відшкодування матеріальних збитків, не подано витяг із рішення спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх тощо) і заповнити ці прогалини в судовому засіданні було неможливо, судді на стадії підготовки справи до розгляду повертали матеріали для відповідного оформлення, а коли недоліки виявлялися в судовому засіданні, - постановляли відповідну ухвалу в якій зазначали підстави для повернення матеріалів.
Наприклад, ухвалою суду від 14 серпня 2014 року було повернуто клопотання Піщанської ВК УДПтС України у Вінницькій області № 59 про застосування ст. 107 КК України до засудженого К., за клопотанням представника самої ж установи, який просив клопотання повернути без розгляду у зв’язку з необхідністю додаткового вивчення особи засудженого.
Ухвалою суду від 19 грудня 2014 року для належного оформлення було повернуто клопотання Піщанської ВК про умовно-дострокове звільнення засудженого Ж., так як відповідно до Положення про спостережну комісію, затверженого постановою КМУ № 429 від 01.04.2004 року, спостережна комісія, разом з органами і установами виконання покарань вносять до суду за місцем відбування покарання засудженими особами подання щодо: умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким. Таким чином, суд прийшов до висновку, що подання про умовно-дострокове звільнення має бути спільним, а не погодженим адміністрацією ВК № 59 із спостережною комісією. Відповідно до ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 04 лютого 2015 року вказану ухвалу було скасовано, а матеріали подання повернуто до Піщанського районного суду Вінницької області на судовий розгляд, та зазначено, що згідно п. 6.8 Інструкції про роботу відділів (груп, секторів, старших інспекторів) контролю за виконанням судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 847/5 від 08.06.2012р. передбачено, що після погодження подання зі спостережною комісією (службою у справах дітей) матеріали направляються до суду, а тому суд першої інстанції безпідставно повернув подання для належного його оформлення, мотивувавши, що суд немає змоги оцінити ставлення засудженого до відбування покарання в повному обсязі, хоча це він міг з'ясувати в судовому засіданні, розглядаючи справу по суті.
З тіє ї ж підстави була скасована ухвала Піщанського районного суду від 19 грудня 2014 року про повернення для наледжжного оформлення адміністрації Піщанської ВК № 59 подання про умовно-дострокове звільнення засудженого Ч.
Задовольняючи клопотання про заміну покарання у виді позбавлення волі більш мяким – обмеженням волі або виправними роботами, судді Піщанського районного суду Вінницької області виходили з того, що головною умовою прийняття такого рішення, відповідно до ч. 3 ст. 82 КК України є доведеність того, що засуджений став на шлях виправлення.
Протягом 2014-2015 років заміна невідбутої частини покарання більш м'яким на підставі ч. 1 ст. 82 КК застосовувалася суддями Піщанського районного суду до осіб, які відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк. При цьому більш м'яке покарання призначалося в межах строків, установлених у Загальній частині КК України для даного виду покарання, і не перевищувало невідбутий строк покарання, призначеного вироком. Відповідне клопотання про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким задовольнялося судом тільки після фактичного відбуття засудженим тієї частини строку покарання, яка зазначена у ч. 4 ст. 82 КК України.
Разом з тим, ухвалою суду від 15 квітня 2014 року було відмовлено в задоволенні спільного подання адміністрації Піщанської ВК-59 та спостережної комісії при Піщанській РДА про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, а саме обмеження волі, засудженому П., так як в судовому засіданні було встановлено, що засуджений після направлення подання до суду допустив порушення режиму відбування покарання, не вийшовши на роботу без поважної причини, за що отримав сувору догану, що свідчить про те, що засуджений не став на шлях виправлення і не заслуговує застосування до нього ст. 82 КК України.
Також, ухвалою суду від 29 грудня 2014 року, було відмовлено в задоволенні клопотання адвоката засудженого Ж., про заміну йому невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі більш мяким – виправними роботами, оскільки в судовому засідання представник установи, де засуджений Ж. відбуває покарання, подав суду докази, відповідно, до яких було встановлено, що за період відбування покарання засуджений характеризується негативно, допустив порушення режиму утримання, за яке був поміщений в ДІЗО, станом на 26.12.2014 року відбув менше 1/2 строку покарання.
Для належного оформлення ухвалою суду від 23 вересня 2014 року було повернуто клопотання Піщанської ВК № 59 про заміну невідбутої частини покарання більш мяким засудженому К., оскільки під час судового розгляду було встановлено, що 14 травня 2014 року відносно засудженого К.. було ухвалено вирок, відповідно до якого він на підставі ст. 71 КК України був засуджений до 2 років 8 місяців позбавлення волі за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, та зазначено, що в строк відбуття покарання зарахувати період попереднього відбуття покарання в місцях позбавлення волі з 17 січня 2014 року по 14 травня 2014 року. Вирок Тарутинського районного суду Одеської області від 14 травня 2014 року набрав законної сили 28 червня 2014 року та був отриманий Піщанською ВК УДПтС України у Вінницькій області № 59 08 липня 2014 року. Копія даного вироку не була додана Піщанською ВК УДПтС України у Вінницькій області № 59 до матеріалів подання про застосування до засудженого К. ст. 82 КК України. В той же час ухвала Піщанського районного суду Вінницької області від 20 червня 2014 року, відповідно до якої до засудженого К. застосовано ст. 6 Закону України “Про амністію у 2014 році” та наполовину скорочену невідбуту частину покарання у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі, призначено відповідно до вироку Тарутинського районного суду Вінницької області від 17 січня 2014 року на підставі ст. 71 КК України за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України до 1 року 1 місяця 14 днів позбавлення волі набрала законної сили 27 червня 2014 року.
А тому, з урахуванням викладеного, суд прийшов до висновку, що при підготовці подання про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким відносно засудженого К. не були дотриманні вимоги чинного законодавства України, що позбавило суд можливості вірно вирішити подання про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, так як така не порахована та не вказана у поданні, суд не має права змінювати рішення інших суддів, так як вирок та ухвала суду, що набрали законної сили є обов’язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України, та заповнити ці прогалини у судовому засіданні виявилося неможливим.
Ухвалою суду від 28 счіня 2015 року було відмовлено в задоволенні клопотання Піщанської ВК № 59 про застосування ст. 82 КК України до засудженого Р., оскільки в судовому засіданні було встановлено, що за весь час перебування в колонії даний засуджений характеризувався посередньо та пропрацював лише девять днів, наявні в нього заохочення відповідно до характеристики застосовувалися як зняття раніше накладених стягнень, що не може свідчити про його виправлення.
При розгляді клопотань про встановлення, припинення адмінстративного нагляду, а також про застосування обмежень, зміну обмягу обмежень особам, яким встановлено адміністративний нагляд, суддями Піщанського районного суду, крім всього іншого, враховувалися положенняЗУ «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі».
Зокрема, адміністративний нагляд встановлювався щодо повнолітніх осіб засуджених до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони вперто не бажають стати на шлях виправлення і залишаються небезпечними для суспільства; до засуджених до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо вони після відбування покарання або умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, незважаючи на попередження органів Національної поліції, систематично порушують громадський порядок і права інших громадян, вчиняють інші правопорушення; засуджених до позбавлення волі за один із злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.
Під час перевірки матеріалів, які надійшли до суду разом з відповідним клопотанням суддями бралося до уваги, що у поданні мають бути визначені обмеження, які пропонує встановити на підставі статті 10 цього Закону відповідно начальник установи виконання покарань чи начальник органу Національної поліції щодо поведінки піднаглядного, та обгрунтування доцільності таких заходів. В обов’язковому порядку перевірялася наявність в матеріалах клопотання копії вироку або вироків суду, які б свідчили про необхідність встановлення адміністративного нагляду за відповідною особою.
В разі недотримання вказаних вимог відповідні клопотання судом залишалися без задоволення.
Ухвалою суду від 26 червня 2014 року було відмовлено в задоволенні клопотання Піщанської ВК № 59 про встановлення адміністративного нагляду відносно засудженого Р., оскільки судом було встановлено, що ухвалою Піщанського районного суду від 12 червня 2014 року засудженому Р. скорочено невідбуту частину покарання, що становить 1 рік 8 місяців 26 днів, та невідбута частина покарання становить 10 місяців 13 днів, а враховуючи, що відповідно до ст.2 ЗУ “Про адміністративний нагляд за особами звільненими з місць позбавлення волі”, адміністративний нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів, окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, враховуючи, що адміністративний нагляд встановлюється на термін від 1 до 2 років, термін адміністративного нагляду починається з дня оголошення особі постанови судді про встановлення адміністративного нагляду, а даний засуджений ще не відбув покарання.
З аналогічних підстав, через передчасність звернення до суду, було залишено клопотання установи виконання покарання про встановлення адміністративного нагляду відносно засудженого Ж., який мав відбувати покарання за вироком суду до 24 грудня 2014 року, в той час як клопотання нідійшло до суду у серпня 2014 року.
Без розгляду ухвалою суду від 23 грудня 2014 року, було залишено клопотання про встановлення адміністративного нагляду відносно засудженого Ч., враховуючи, що засуджений на день розгляду подання з місць позбавлення волі не звільнений, недоліки подання про його умовно-дострокове звільнення усунені не були, а також беручи до уваги строки розгляду подання та порядок обчислення строку адміністративного нагляду.
19 березня 2015 року ухвалою суду установі виконання покарань було відмовлено у встановленні адміністративного нагляду відносно засудженого Г., оскільки в судовому засіданні було встановлено, що вказаний засуджений звільнився з місця позбавлення волі ще в жовтні 2014 року, а у відповідності до ч. 9 ст.5 ЗУ “Про встановлення адміністративного нагляду” адміністрація установи виконання покарань постанову судді надсилає для виконання органу Національної поліції за вибраним піднаглядним місцем проживання в день його звільнення.
З аналогічних підстав, враховуючи, що засуджений був звільнений з місць позбавлення волі задовго до надходження до суду клопотання про встановлення відносно нього адміністративного нагляду, ухвалами суду в 2015 році було відмовлено в задоволенні ще 5 клопотань про встановлення адміністративного нагляду.
Застосовуючи Закон України «Про амністію в 2014 році» судді враховували, що дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на осіб, які вчинили триваючі або продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання чинності цим Законом, а в статті 9 Закону передбачено, що виконання цього Закону покладається на суди. Судом бралося до уваги, що питання про застосування амністії суд вирішує за ініціативою прокурора, органу або установи виконання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого (підсудного) чи засудженого, їх захисників чи законних представників.
Рішення про застосування чи незастосування амністії приймалося судом стосовно кожної особи індивідуально, після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання, за наявності усної чи письмової згоди засудженого.
Судді враховували, що підстави, які слугують звільненню особи від відбування покарання, визначено у ст. ст.1—5 закону «Про амністію у 2014 році». Зокрема означені статті містять імперативну вимогу щодо звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі (будь-якого основного та додаткового покарання за винятком випадку, передбаченого ст.14 закону «Про амністію у 2014 році») окремих категорій засуджених. Обираючи підставу для застосування амністії, суддібрали до уваги положення ч.3 ст.9 закону «Про амністію у 2014 році», відповідно до якого у разі, якщо до особи може бути застосовано кілька підстав, передбачених цим Законом, застосовується підстава, яка найбільшим чином поліпшує становище особи.
Судді брали до уваги положення ст.. 4 Закону «Про застосування амністії в Україні», де закріплено перелік випадків, коли амністія не застосовується.
На підставі п “ в “ ст.. 4 ЗУ “ Про застосування амністії в Україні “, де вказано, що амністія не може бути застосована до осіб , які мають дві і більше судимості за вчинення умисних тяжких та/або особливо тяжких злочинів, судом було відмовлено в задоволенні 1 клопотання, оскільки в судовому засіданні під час дослідження даних про особу засудженого було встановлено, що він неодноразово був судимий за тяжкі злочини.
Згідно п. в ст. 8 Закону України “Про амністію у 2014 році”, відповідно до якого амністія не застосовується до осіб, які звільненні судом від відбування покарання з випробуванням і до закінчення визначеного судом іспитового строку знову вчинили умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин, в 2014 році судом було відмовлено в задоволенні 3 клопотань про застосування амністії.
На підставі ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про амністію в 2014 році» в 2014 році через заперечення засуджених щодо застосування до них амністії судом було відмовлено в задоволенні 7 клопотань, в 2015 році – 1 клопотання про застосування амністії.
На підставі п. «є» ст. 8 ЗУ «Про амністію в 2014 році», в 2014 році ухвалою суду було відмовлено в застосуванні амністії засудженому, який відбував покарання за вимагання, а в 2015 році - засудженому за розбій.
На підставі п. «е» статті 4 Закону «Про застосування амністії в Україні» , де вказано, що амністія не може бути застосована до осіб, стосовно яких протягом останніх десяти років було застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості та які знову вчинили умисний злочин, Піщанським районним судом в 2014 році було залишено без задоволення 2 клопотання про застосування амністії.
У зв'язку з тим, що на день набрання 19 квітня 2014 року чинності Законом України “Про амністію у 2014 році”, засуджені стосовно яких ставилося питання про застосування ст. 6 ЗУ «Про амністію в 2014 році», ще не були засуджені та не відбували покарання, а тому не були особами, на яких поширюється дія ст. 6 Закону України “Про амністію у 2014 році”, яка передбачає скорочення наполовину невідбутої частину покарання засудженим, що відбувають покарання у виді позбавлення волі на певний строк, та інші покарання, не пов’язані з позбавленням волі, які не підлягають звільненню від відбування покарання на підставі статей 1-5цього Закону, судом в 2015 році було відмовлено в задоволенні 10 відповідних клопотань.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 539 КПК України, згідно якої клопотання про вирішення питання, пов’язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, встановивши, що засуджений не відбуває покарання в межах територіальної юрисдикції Піщанського районного суду Вінницької області, в 2015 році було відмовлено в задоволенні 1 клопотання, із-за непідсудності даного клопотання Піщанському районному суду.
Разом з тим, з цієї ж підстави, одне клопотання ухвалою судді було залишено без розгляду, а одне клопотання про застосування амністії – направлене за підсудністю.
Ухвалою суду від 20 червня 2014 року було відмовлено в задоволенні клопотання Піщанської ВК про застосування ст.. 6 Закону України «Про амністію в 2014 році» до засудженого І., оскільки суд прийшов до висновку, що застосоване до засудженого І. за вчинення злісного порушення режиму відбування покарання стягнення, є непогашеним, тому суд вважав, що засуджений І. є злісним порушником режиму, а подання адміністрації установи є передчасним. Дану хувалу суду було скасовано відповідно до ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 26 вересня 2014 року та застосовано до засудженого І. ст.. 6 ЗУ «Про амністію в 2014 році», з тієї підстави зазначеним Законом , а саме ст. 8 , не передбачено підстави для незастосування амністії до засуджених , які мають стягнення.
З аналогічних підстав, ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 28 липня 2014 року було скасовано ухвалу Піщанського районного суду від 27 червня 2014 року про відмову в задоволенні клопотання ПІщанської ВК про застосування ст.. 6 ЗУ «Про амністію в 2014 році» до засудженого П.
Ухвалою суду від 14 серпня 2015 року було відмовлено в задоволені клопотання захисника Д. про звільнення від покарання за Законом України «Про амністію у 2014 році» засудженого У., оскільки суд, керуючись ст. 12 закону , де вказано, що особи, засуджені за вчинення злочину, які підлягають звільненню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніше ніж протягом трьох місяців після опублікування цього Закону, прийшов до висновку, що засуджений маючи право на звернення до суду із клопотанням про застосування до нього ЗУ «Про амністію у 2014 році», своїм правом не скористався, згоди на це не дав і строки, встановлені для звільнення, пропустив. Проте ухвалою Апеляційною суду Вінницької області від 25 вересня 2015 року вказану ухвалу Піщанського районного суду було скасовано, та постановлено нову ухвалу, якою клопотання про застосування амністії задоволено, та зазначено, що твердження суду першої інстанції про те, що засуджений пропустив вищезазначений строк - є незаконними, так як встановлений ч.2 ст. 12 Закону України «Про амністію у 2014 році» , не є строком дії Закону, та закінчення тримісячного строку на виконання закону не є перешкодою чи забороною для його застосування в майбутньому щодо осіб, які вчинили злочин до набрання Законом чинності включно.
За наявності визначених у ст. 78 КК України підстав, а саме після закінченя іспитового строку, у разі виконання засудженим покладених на нього відповідно до ст. 76 КК України обов’язків, та не вчиненні ним протягом іспитового строку нового злочину, відсутності систематичності у вчиненні адміністративних правпорушень, або їх відсутності, ухвалами Піщанського районного суду відповідні особи звільнялися від призначеного їм вироком суду покарання, за поданням чи клопотанням органу, що відає відбуванням покаранням та здійснює контроль за поведінкою засудженого. В одному випадку ухвалою суду від 25 червня 2014 року подання інспектора КВІ було залишено без розгляду за його ж клопотанням, в якому він просив суд подання повернути як помилково направлене.
При розгляді клопотань про направлення засудженого звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком, судді Піщанського районного суду суду керувались вимогами ч. 2 ст. 78 КК України, де зазначено, що суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання у випадку, якщо той не виконує покладені на нього обов’язки, систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою накладення адміністративних стягнень і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення. В той же час, Піщанським районним судом в 2014 році було відмовлено в задоволенні 5 таких клопотань, а в 2015 році без задоволення залишено 1 клопотання про скасування іспитового строку з тієї підстави, що під час судового розгляду не було доведено наявність достатніх підстав, які б свідчили про те, що дії та поведінка засудженого несуть загрозу для суспільства та свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, щоб потребувало б його ізоляції від суспільства.
При розгляді питань про заміну штрафу громадськими роботами, суддями Піщанського районного суду враховувалися вимоги ч. 1 ст. 26 КВК України, де передбачено, що засуджений зобов’язаний сплати штраф у місячний строк з дня набрання вироком законної сили і повідомити про це відповідний суд шляхом представлення документа про сплату штрафу. Також, судді керувалися положеннями ч. 3 ст. 26 КВК України, відповідно до якої у разі несплати засудженим штрафу, призначеного як основне покарання у строк, суд розглядає питання про розстрочку виплати несплаченої суми штрафу або заміну несплаченої суми штрафу покарання у виді громадських, виправних робіт або позбавленні волі відповідно до закону. При цьому, відповідно до норм ч. 5 ст. 53 КК України, у разі відсутності підстав для розстрочки виплати штрафу, несплачену суму штрафу суд замінював покаранням у виді громадських робіт із розрахунку одна година громадських робіт за один установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Разом з тим, майже у всіх випадках дані клопотання залишалася судом без задоволення, оскільки під час розгляду було встановлено факт сплати штрафу в повному розмірі або його частини, факт призову засуджених до Збройних Сил України, що могло б унеможливити виконання ними громадських робіт при заміні, а також факт умисної несплати засудженими штрафу, щоб той замінили на громадські роботи.
В порядку ч. 2 та ч. 3 ст. 74 КК України, які передбачають звільнення від покарання і пом’якшення покарання, судом від покарання звільнено двох осіб.
На виконання вимог Закону України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень статті 19 Конвенції ООН проти корупції” №746-VII від 21 лютого 2014 року, ухвалою суду від 20 березня 2014 року одну особу С. засуджену за ч. 1 ст. 365 КК України звільнено від призначеного покарання, оскілька вказаним Законом стаття 365 КК України, викладена в новій редакції, якою передбачено, що суб'єктом зазначеного злочину може бути лише працівник правоохоронного органу.
В звязку з тим, що Законом України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень ст.19 Конвенціїї ООН проти корупції” від 21 лютого 2014, у Кримінальному кодексі України в абзаці першому частини першої ст.364 слова “з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб” замінено словами “з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи”; частину третю ст.364 КК України, виключено, ухвалою суду від 20 березня 2014 року засудженого П. було звільнено від покарання за вказаною статтею, а вирок відносно нього приведено у відповідність до Закону.
В порядку вирішення інших питань про всякого роду сумніви і протиріччя, які виникають під час виконання вироку, суддями Піщанського районного суду в 2014 році було задоволено клопотання про роз’яснення рішення суду, а в 2015 році було розглянуто два клопотання про скасування вироку з причин невиконання угоди про припирення, розглянуто заяву про роз’яснення рішення суду, та вирішено питання про повернення застави.
За заявою учасника судового провадження чи органу виконання судового рішення, якщо судове рішення є незрозумілим, суд роз’яснював своє рішення, не змінюючи при цьому його зміст. Вказана заява розглядалася судом протягом десяти днів з повідомленням особи, яка звернулася із заявою про роз’яснення судового рішення, та учасників судового провадження, а їхнє неприбуття, не перешкоджало розгляду заяви про роз’яснення рішення. Піщанським районним судом роз’яснювалися резолютивні частини вироків суду, в частині початку строку відбування прокарання та про порядок виконання покарання, призначеного за сукупністю вироків. Копія вказаної ухвали про роз’яснення судового рішення не пізніше наступного дня після її становлення надсилалася особі, що звернулася із заявою про роз’яснення судового рішення, учасникам судового провадження, які не були присутні у судовому засіданні, в ній зазначався порядок її оскарження в апеляційному порядку.
Скасовуючи вироки суду, якими було затверджено угоди про примирення судді керувалися положеннями ч. 1 ст.476 КПК України, відповідно до якої у разі невиконання угоди про примирення чи визнання винуватості потерпілий чи прокурор відповідно мають право звернутись до суду , який затвердив таку угоду , з клопотанням про скасування вироку, та при скасуванні такого вироку, призначали судовий розгляд в загальному порядку або направляли матеріали провадження для завершення досудового розслідування.
Висновки та пропозиції
Проведеним узагальненням встановлено, що судді Піщанського районного суду в цілому якісно, з дотриманням вимог процесуального закону, в установлені строки розглядають справи в порядку виконання рішень в кримінальних справах. Однак аналіз ухвал, постановлених за результатами їх розгляду, показує, що у суддів виникали певні труднощі при застосуванні окремих норм кримінального процесуального законодавства при вирішенні питань, передбачених ст. 537 КК України.
Зокрема, при прийнятті рішення про встановлення чи припинення адміністративного нагляду виникає питання, у формі якого процесуального рішення має викладатися висновок суду- у формі постанови, як про це вказано в ст. 158 КВК України
(адміністративний нагляд встановлюється щодо осіб, зазначених у статті 3
Закону України"Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", за постановою судді в порядку, передбаченому статтею 5 вищезазначеного Закону.) чи у формі ухвали суду, як цього вимагає КПК України, який не передбачає винесення процесуального рішення у формі постанови на стадії судового розгляду, в тому числі і під час розгляду питань, пов’язаних із виконанням вироку.
Відповідного роз’яснення потребують також порядок винесення ухвали про залишення клопотання без розгляду та про направлення відповідного клопотання про вирішення питань під час виконання вироку, за підсудністю до належного суду, з метою дотримання вимог статті 539 КПК України, так як чинний КПК України взагалі не передбачає прийняття суддею таких рішень під час вирішення питань, передбачених ст. 537 КПК України.
З метою підвищення якості схвалюваних суддями Піщанського районного суду рішень при розгляді деяких питань, які вирішуються судами під час виконання вироків, та вироблення єдиної судової практики при розгляді справ зазначеної категорії, а також недопущення порушень КПК України, дане узагальнення пропонується розглянути на зборах суддях Піщанського районного суду Вінницької області.
Голова Піщанського
районного суду Н. Л. Щерба
Осадчук
(04349) 2-25-02