УЗАГАЛЬНЕННЯ судової практики вирішення Піщанським районним судом майнових спорів між подружжям (колишнім подружжям)за 2014-2015 роки

Відповідно до ст. 60 ЦПК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із нормами ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

03 квітня 2014 року Піщанським районним судом було розглянуто цивільну справу за позовом особи С. до особи К. про розподіл майна та ухвалено заочне рішення про повне задоволення позовних вимог.  В своєму позові позивач С. просила суд розподілити вартість легкового автомобіля, який є спільною сумісною власністю  її та відповідача К, визначивши частку кожного з них в ідеальних долях в розмірі ½ частини вартості автомобіля. Розглядаючи даний спір,  судом було враховано, що рішенням суду раніше вже  було встановлено,  що особа С. та особа К. проживали однією сім’єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу,  а тому відповідно до ст.. 74 СК України  майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними та на нього поширюються положення глави 8 СК України. Враховуючи вказані обставини,  а також той факт, що спірний автомобіль був придбаний сторонами за час  спільного проживання, суд, керуючись ч. 4 ст. 71 СК України, якою передбачено присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, враховуючи, що позивач не має права керування транспортним засобом, вирішив позов задовольнити та стягнути з відповідача К. на користь позивача С. 1/2  вартості легкового автомобіля, який є їхньою спільною сумісною власністю. Зазначене заочне рішення суду в установленому законом порядку не переглядалося та в апеляційному порядку не оскаржувало ся та набрало законної сили.

 Рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 26 вересня  2014 року частково задоволено позовні вимоги в цивільній справі за позовом особи М. до особи Г. про поділ спільного майна колишнього  подружжя і витребування особистого майна. В позовній заяві позивачем ставилася вимога про поділ їх спільного з відповідачем майна, а саме позивач просила суд присудити відповідачу матеріали та затрати на ремонт квартири, меблі, а всього на суму 69 920,42 грн і в порядку компенсації стягнути з нього на її користь 1/2 вартості присудженого відповідачу спільного  майна, присудити їй ноутбук і в порядку компенсації стягнути з неї на користь відповідача Г. 799 грн., зобов’язати відповідача повернути їй спортивний тренажер та шафу для одягу, які були набуті нею до шлюбу та є її особистим майном. Задовольняючи позовні вимоги частково суд керувався ст. 70 СК України, ст. ст. 368, 370 ЦК України, де вказано, що у разі поділу спільного  майна подружжя їхні частки є рівними. При цьому суд виходив з того, що з досліджених в судовому засіданні товарних чеків та накладних, наявних в матеріалах справи, встановлено, що сторонами придбано матеріалів на ремонт квартири та меблів на загальну суму 64 326, 16 грн, сторони визнали, що на монтаж електроопалення витрачено 1 400 грн, 5 600 грн витрачено матір’ю відповідача, позивачем сплачено 700 грн за ремонт ноутбука,  а посилання позивача, що на ремонтні роботи квартири було витрачено 5 135 грн не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Таким чином, судом було документально встановлено, що сторонами витрачено на придбання матеріалів на ремонт квартири в сумі 49 951,15 грн, на придбання меблів 13 675 грн, на монтаж електроопалення 1 400 грн, позивачем витрачено на ремонт ноутбука 700 грн. Врховуючи, що в судовому засіданні сторонни дійшли згоди, що відповідачу залишаються меблева стінка, кухня та кухонний куточок на загальну суму 6 835 грн,, а позивачу – вітальня, стіл та диван на загальну суму 6 740 грн, а також ноутбук, за який вона має компенсувати відповідачеві 799 грн, суд прийшов до висновку, що частка кожного із сторін у грошовому виразі становить: витрати на придбання матеріалів на ремонт і облаштування електроопалення 25 675, 57 (49 951,15 + 1 400 грн) : 2);  витрати на придбання меблів 6 837,50 грн (13 675: 2), витрати на придбання ноутбука 1 499 (2 998:2). На підстві наведенного, суд вирішив позов задовольнити частково, поділити спільне майно позивача М. та відповідач Г., визнавши за відповідачем право власності на матеріали та витрати на ремонт квартири на суму 51 351,15 грн.; стягнути з відповідача Г. на користь позивача М. в порядку компенсації 1/2 вартості присудженого йому спільного майна в сумі 25 675, 75 грн.; визнати за позивачем М. право власності на вітальню вартістю 1 390 грн., стіл вартістю 450 грн., диван, вартістю 4 900 грн, а всього на загальну суму 6 740 грн.; визнати за відповідачем Г. право власності на меблеву стінку вартістю 1 685 грн., кухню вартістю 6 900 грн., кухонний куточок вартістю 1 250 грн.,  а всього на загальну суму 6 835 грн.; визнати за позивачем М. право власності на ноутбук вартістю 2 998 грн, стягнувши з неї в  порядку компенсації на користь відповідача Г. 799 грн.; зобовязати відповідача Г. повернути позивачу М. спортивний тренажер, вартістю 1 600 грн та шафу для одягу вартістю 550 грн.

Відповідно до рішення Апеляційного суду Вінницької області від 08 грудня 2014 року, рішення Піщанського районного суду від 26 вересня 2014 року  скасовано в частині поділу спільного майна подружжя, яким являються матеріали та затрати  на ремонт квартири. Своїм рішенням апеляційний суд задовольнив позовні вимоги особи М. частково та вирішив поділити спільне майно подружжя, а саме матеріали та затрати на ремонт квартири загальною вартістю 55 310,84 грн.; визнати за відповідачем Г. право власності на матеріали та затрати на ремонт квартири на суму 55 310,84 грн.; стягнути з відповідача Г. на користь позивача М. грошову компенсацію за 1/2  частину вартості спільного майна подружжя в сумі 27 655,42 грн. В решті рішення залишено без змін.

Колегія суддів апеляційного суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга  підлягає до часткового задоволення  за таких підстав. Апеляційним судом було встановлено, що в період проживання у шлюбі - з квітня 2012 року по жовтень 2012 року,  подружжям  проведено ремонт квартири, на який затрачено 55 310,84 гр., із яких: на придбання матеріалів - 52 544,17 гр.  і на оплату робіт та послуг - 2 766,67 грн. Також колегія суддів звернула увагу на те, що  гідно наданого роз'яснення у п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Інтереси неповнолітніх дітей, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі  й у тому разі, коли суд не відступив від засади рівності часток. Також апеляційний суд посилався на п.  11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року  роз'яснено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх  юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при  задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обгрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України).

Враховуючи, що суд першої інстанції у своєму рішенні не навів розрахунків, з яких він виходив при встановленні витрачених сторонами коштів на придбання матеріалів на ремонт квартири в сумі 49 951,15 грн., зазначене рішення було скасоване.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 13 травня  2015 року касаційну скаргу відповідача Г.  відхилено, а рішення Апеляційного суду Вінницької області від 08 грудня 2014 року залишено без змін.

За звітний період  поширилася практика укладення між сторонами у справах про поділ майна мирових угод, які в усіх випадках затверджувалися судом із закриттям провадження в справі.

Так, 23 грудня 2014 року ухвалою суду було визнано  мирову угоду між сторонами у цивільній справі за позовом Г. до Г. про розподіл майна колишнього  подружжя та закрито провадження у справі.

Ухвалою суду від  17 червня 2015 року визнано та затверджено  мирову угоду, укладену у цивільній  справі за позовом особи П. до особи Г. про розподіл майна, набутого ними за час спільного проживання без реєстрації шлюбу, із закриттям провадження у справі.

  В кожному випадку визнання мирової угоди у справах про поділ майна, суд враховував положення с. 3 ст. 31 ЦПК України, де передбачено, що сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу. До уваги бралися також норми, закріплені в ч. 1 ст. 175 ЦПК України, відповідно до яких мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.  А тому лише упевнившись у добровільності укладеної сторонами угоди, відсутності ознак будь якого тиску на сторін, переконавшись, що укладена мирова угода не шкодить  інтересам сторонам, не порушує права третіх осіб, суд визнавав мирову угоду, та закривав  провадження в справі.

Якщо мирова угода або повідомлення були викладені  в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднувалася до справи.

 До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди судом в обов’язковому порядку, відповідно до вимог ч. 3 ст. 175 ЦПК України, сторонам роз'яснювалися наслідки такого рішення, перевірялося, чи не обмежені представники  сторін, які висловили намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення.

 Згідно із положеннями ч. 4 ст. 175 ЦПК України, у разі укладення сторонами мирової угоди судом постановлялася ухвала про закриття провадження у справі та відповідно до норм, закріплених в ч. 3 ст. 206 ЦПК України, стронам роз’яснювалося, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

 

Зміст проаналізованих судових рішень та матеріалів справ дає змогу зробити висновок про те, що судді Піщанського районного суду Вінницької області в цілому дотримуються вимог законодавства, що регулює правовий режим майна подружжя, колишнього подружжя, осіб, які проживали у фактичних шлюбних відносинах. Але разом з тим,  підстави скасування рішень суду в справах даної категорії вказують, що  в суддів Піщанського районного суду виникають труднощі в застуванні певних правових норм  при вирішенні спорів про поділ майна. В зв’язку з вищенаведеним увагу суддів при розгляді справ про поділ майна слід звернути на наступне. По перше, при розгляді справ зазначеної категорії суддям слід визначити  коло об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановити їхню вартість. Відповідно  до абзацу першого пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11, вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Вирішуючи спори між подружжями, колишніми подружжями, та особами, які перебували у фактичних шлюбних відносинах, крім того, що необхідно   встановлювати обсяг спільно нажитого майна на час припинення спільного ведення господарства, суду необхідно з’ясувати джерело і час його придбання. Суддям слід пам’ятати, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до ч.ч.2,3 ст325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені із цивільного обороту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами.  Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності. Крім того, до складу майна,  що підлягає поділу включається загальне майно подружжя,  наявне у нього на час розгляду справи,  та те, що знаходиться  у  третіх  осіб.  При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями,  що виникли  в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Вирішуючи  питання  про поділ майна,  що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя,  суд має визначити частку кожного у спільному майні. Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зокрема при поділі  неподільної  речі, суди мають   застосовувати   положення  частин  4,  5  ст.  71  СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової  компенсації  та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.     За відсутності  такої  згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав,  передбачених ст. 365 ЦК, за умови  звернення  подружжя  (одного з них) до суду з таким позовом (ст.  11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний  рахунок  суду відповідної грошової суми.     У разі  коли  жоден  із  подружжя  не  вчинив  таких  дій,  а неподільні   речі   не  можуть  бути  реально  поділені  між  ними відповідно до їх часток,  суд визнає ідеальні  частки  подружжя  в цьому  майні  без  його  реального  поділу  і  залишає  майно у їх спільній частковій власності.

При вирішенні спору про поділ  майна,  що  є  об'єктом  права спільної сумісної власності подружжя,  суд згідно з частинами 2, 3 ст.  70 СК  в  окремих  випадках  може  відступити  від засади  рівності часток подружжя,  враховуючи обставини,  що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних  повнолітніх дітей (за умови,  що розмір аліментів, які  вони  одержують,   недостатній   для   забезпечення   їхнього фізичного,  духовного розвитку та лікування).  Під обставинами, що мають істотне значення для справи,  потрібно  розуміти  не  тільки випадки,   коли   один   із   подружжя  не  дбав  про  матеріальне забезпечення сім'ї,  приховав,  знищив чи пошкодив спільне  майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання,  ведення  домашнього господарства,   догляд   за  дітьми,  хвороба  тощо)  самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).      Крім того,  своїм рішенням суд має присудити конкретне майно кожному із подружжя.

Дане  узагальнення пропонується обговорити на зборах суддів Піщанського районного суду Вінницької області.